УДК 316.7:316.3]:32
Serhii Bezklubenko
Інститут культурології Національної академії мистецтв України, Київ.
Ключові слова: політика, політична культура, громада, громадська думка, закон, громадський суд, громадянське суспільство, суспільна інституція, масова культура, ідеологія, гегемонія, масова свідомість, мас-медіа.
Анотація. Дослідження розглядає питання щодо причин та конкретно-історичних передумов виникнення політики як особливої суспільної інституції. У статті проведено аналіз політики як соціокультурного явища та як особливого продукту соціокультурного (цивілізаційного) розвитку. Поява громади як форми спільного проживання представників різних родів та племен знаменувала виникнення нового типу людської спільноти, принципово відмінної від попередньої, що була заснована на кровній спорідненості. Вимушене, під тиском зовнішніх обставин, спільне проживання представників різних родів та племен у одному обмеженому просторі докорінно змінило ситуацію в галузі міжособистісних відносин. Таке об’єднання зумовило, що цілком природно, свої, особливі, традиційні правила вирішення проблем, які виникають між людьми у спілкуванні. Але у нових умовах вони виявилися недієвими — не мали й не могли мати загального визнання. Отож, аби не тільки уникнути “війни всіх проти всіх”, але й забезпечити належні умови для спільного мирного виживання, людям необхідно було віднайти нові, адекватні умовам, що склалися,принципи, способи, правила, тобто унормування важливих життєвих відносин. Ось цей самодіяльний процес віднайдення, апробації й утвердження правил (“законів”) співжиття в умовах громад (громадянського суспільства) й набув у греків назву політика (за найменуванням місця перебування спільноти, тобто громади). Рівень же цивілізованості цих правил і, відповідно, їх дотримання членами суспільства дістав згодом назву політичної культури. Відтак, людська спільнота громади стала йменуватись громадянським, або політичним, суспільством.З погляду суспільства, громадська думка доволі важлива щодо своєї суспільної ролі,яка може мати широкі функціональні “покликання”: соціалізаційне, оціночне, аналітичне, конструктивне, деструктивне, регулятивне, контрольне, настановче, консультативне, виховне та інші. Усі ці “ролі” громадської думки поєднані між собою й актуалізуються саме в процесі її функціонування. Соціалізаційна функція громадської думки пов’язана із розвитком та самореалізацією людини протягом усього її життя в процесі засвоєння та відтворення нею культури суспільства. Регулятивна функція громадської думки полягає у виробленні та прищепленні членам суспільства певних норм суспільних відносин, відтак, постає, як регулятор відносин не тільки між окремими людьми, а й між особою і колективом, окремим колективом та суспільством у цілому. Інак-ше кажучи, громадська думка “дає пораду”, “виносить рішення”, “регулює” (поведінку індивідів, характер і спрямування діяльності громадської думки. Так, у галузі морально-виховної роботи громадська думка стає своєрідним камертоном, який регулює стиль поведінки та життєву позицію; у політичній сфері вона виступає як вирішальна сила, що визначає вектор розвитку суспільства на певний період.
Біографія автора.
Безклубенко Сергій Данилович, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник відділу науково-творчих досліджень Інституту культурології Національної академії мистецтв України, Київ.
Література:
Версія статті у PDF (українська).
Опубліковано: 10 липня 2018 року.
Розділ: ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ.