УДК130.2:005.936.3
Yevheniia (Ievgeniia) Bilchenko
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ.
ORCID 0000-0001-9662-0594
DOI: https://doi.org/10.37627/2311-9489-19-2021-1.8-21
Ключові слова: Третій, любов, комедія, Реальне, діалог, архетип, розрив, надлишок.
Анотація. Стаття присвячена аналізу фігури Третього в діалозі. Третій інтерпретується крізь призму семіотики та компаративістики. Застосовуються шість моделей Третього: позитивна онтологічна, позитивна діалектична ідеалістична, позитивна діалектична матеріалістична, негативно-діалектична, негативна онтологія, онтологія надлишку. В онтологічній програмі присутності Третій постає як архетип культури. У діалектиці Третій є законом еволюції. У негативному психоаналізі Третій є вакуумом. У негативній діалектиці постмодерну Третій є відсутнім.
В онтології надлишку ми розглядаємо Третього як «другого Іншого», суб’єкта, здатного до морального вибору та вірності події. Третій як надлишок поєднує риси метафізики та діалектики. Він є радикальним розривом і миттєво переводить ворожі стосунки в дружні. Він також є синтезом, еволюціонує від міри порівняння до солідарності. Третій є універсальним і сингулярним. Він лежить на перетині синтагми (культурної пам’яті) та парадигми (індивідуальної творчості).
Любов є найбільш яскравим виявом Третього. Вона постає в посланнях Павла та у творчості універсалістів ХХ століття. Ми обираємо тлумачення Третього не просто як любові, але і як комедії, яка однаково піднесено сприймає і сакральне, і профанне. Третій забезпечує діалог як усвідомлене злиття нестач у Реальному. Він сприяє виходу на горизонти солідарності.
Біографія автора.
Більченко Євгенія Віталіївна, доктор культурології, доцент, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова;
м. Київ.
yevzhik80@gmail.com
Література:
Зупанчич, А. (2004). Лучшее место для смерти: театр в фильмах Хичкока. То, что вы всегда хотели знать о Лакане (но боялись спросить у Хичкока). Жижек С. (ред.). Москва: Логос.
Зупанчич, А. (2020). О Любви как комедии. Долар М., Божович М., Зупанчич А. Любовная машина; Лакан и Спиноза; Комедия любви. Смирнова А. (пер.), Мазин В., Рогонян Г. (ред.). Санкт-Петербург: Алетейя.
Лакан, Ж. (2012). Тревога. Семинар 10. Лаканалия. № 8. Retried from: http://lacan.ru/wp-content/uploads/2017/08/lcn008_anxiety.pdf
Фейербах, Л. (1995). Основные положения философии будущего. Б. В. Мееровский (ред.). С. А. Ромашко (пер. с нем.). Москва: Наука. Т 1.
Фромм, Э. (1989). Бегство от свободы. Г. Ф. Швейник (пер. с англ.). Москва: Прогресс.
Фромм, Э. (1998). Догмат о Христе. Перевод: Е. Руднева, Е. Федина, Евгений Балагушкин. Retried from: https://www.litmir.me/br/?b=75603
Хайдеггер, М. (1993). Письмо о гуманизме. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. Перевод В. В. Бибихина. Москва: Республика.
Черная, Л. А. (1995). О христианском открытии человека в русской литературе ХI–ХІІІ вв. Герменевтика древнерусской литературы. Вып. 8. Москва: Наследие.
Шелер, М. (1991). Положение человека в космосе. Мир философии: Книга для чтения. Москва: Политиздат, Ч. 2.
Версія статті у PDF (українська).
Опубліковано: 19 листопада 2020.
Розділ: ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ.