Харківські коци ХІХ — початку ХХ століття: дослідження зразків за методом кейс-стаді

Olena Pavliuk

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, м. Київ.
ORCID ID 0009-0007-5744-9588

DOI: https://doi.org/10.37627/2311-9489-27-2025-1.146-157

Ключові слова: коц, коцарство, Харківщина, дослідження, кейс-метод.

Анотація.

У статті розглядається проблема дослідження довговорсових килимів (коців), якими славився Харків як центр їхнього виробництва в другій половині XVIII – середині XIX століття. Однак автентичних зразків коців зазначеного періоду до нинішнього часу збереглося дуже мало. Приміром, у Харківському історичному музеї ім. М .Ф. Сумцова їх лише три. У зв’язку з недостатньою фактологічною базою вивчення особливостей слобожанського коца ускладнено й потребує інноваційних інтерактивних підходів та технологій.

У розвідці вперше подається приклад застосування методу ситуативного аналізу в межах дослідження килимарства. Автором охарактеризовані етапи проведення та основні елементи методу кейс-стаді, які подані у вигляді таблиці «Харківський коц» з подальшим аналізом складових кейсу. Застосування методу кейс-стаді полягає в ретельному зборі максимально повної інформації про маловідомі зразки слобожанських коців у наявних джерелах, передбачає детальне вивчення оригінальних зразків у музейних колекціях, фотозразків у мистецьких альбомах, каталогах, збірках тощо.

Застосовуючи метод ситуативного аналізу, автор статті досліджує три оригінальні зразки коців з фондів Харківського історичного музею ім. М. Ф. Сумцова та три фотозразки слобожанських коців із мистецьких альбомів С. А. Таранушенка й робить припущення, що два коци на фотозразках саме ті, що виткала коцарка з Холодної гори (район Харкова) на прохання етнолога В.О. Бабенка до ХІІ археологічного з’їзду, що проходив у Харкові 1902 року.

У галузі килимарства цей метод сприятиме накопиченню та оновленню емпіричного матеріалу, що допоможе суттєво розширити перелік можливих об’єктів, ввести до наукового обігу маловідомі килимові твори.

Біографія авторки.

Павлюк Олена Олегівна, аспірантка відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, м. Київ.

pavliuk_olena@ukr.net

Література:

Бабенко, В. (1902). Коцарство в Харьковской губернии. Известия XII археологического съезда в Харькове, 15–27 августа 1902 г., Харьков. С. 199–201.

Буличова, В. (2003). Скарби музею Слобідської України у  колекції тканин Харківського історичного музею. Восьмі Сумцовські читання: збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю XII Археологічного з’їзду, 12 квітня 2002 р. Харків: Видавництво ХНАДУ. С. 72–76.

Запаско, Я. Українське народне килимарство. Київ: Мистецтво, 1973. С. 19

Известия XII археологического съезда в Харькове, 15—27 августа 1902 г. (1902).  Харьков: Электр. типо-литография. С. А. Шмерковича. VI, 238 с.

Радомська, А. (2009). Окремі нотатки до історії килимарства на Слобожанщині. Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Харків. № 1. С. 130–133.

Студенець, Н. (2009). Килимарство. Історія декоративного мистецтва України. У 5 т. За редакцією Т. Кари-Васильєвої. Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. Т. 3. С. 51–59.

Сумцов, М. (1889). Харьковские коцарки.  Киевская старина. С. 133–136.

Таранушенко, С. (1924). Відчитна виставка за 1923 рік. Музей українського мистецтва. Червоний шлях. Харків. С. 12–24.

Твердохлебов, А. (1886). Традиционный промысел харьковских коцарей. Киевская старина. №6. С. 364–368.

Шегда, І. (2019). Феномен харківського коцарства на основі досліджень  коців з фондів Харківського історичного музею імені М.Ф. Сумцова. Двадцять п’яті Сумцовські читання: збірник матеріалів наукової конференції до 165-річчя від дня народження М. Ф. Сумцова. Харків: Майдан. С. 134–139.

Krupa, T. (2020). Long-pile Weaving (Kots-weaving) of Sloboda Ukraine as a Heritage of the Great Steppe. Bulletin of IICAS, 30, 47–58.

Версія статті у PDF

Опубліковано: 

Том 27 № 1 (2025)

Розділ: ПРИКЛАДНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ І КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ.